“Не для мертвих”: священник сказав, чи можна приносити їжу на цвинтар

Священник пояснив, що за цією практикою стоїть не застілля, як інколи її спрощено трактують, а зовсім інший зміст.

У поминальні дні українські кладовища наповнюються людьми. Разом із молитвами та квітами часто приносять і їжу. Для багатьох сучасників цей звичай став об’єктом критики та нерозуміння, проте священник ПЦУ Юліан Тимчук у Facebook закликав не поспішати із засудженням. glavred.net

Главред дізнався, що стоїть за звичаєм приносити і споживати їжу на кладовищі.

Чому в Україні приносять їжу на цвинтар

Часто можна почути різкі висловлювання про “застілля на могилах”. Проте, за словами отця Юліана, на Гуцульщині цей звичай з’явився з практичної потреби та любові.

“Це про пам’ять. Про дорогу до своїх. Бо люди часто сходяться здалеку – з гір, з інших сіл, інколи долають кілометри, щоб просто побути поруч із тими, кого любили”, – пояснив священник.

Для кого призначена їжа у поминальні дні

Священник підкреслив, що їжа у цій традиції призначена не для померлих, як іноді помилково вважають, а для живих. Її можуть спожити родичі, які прийшли на цвинтар, або навіть випадкові перехожі. Такий звичай також має елемент милостині.

“Їжа в цьому звичаї має інший сенс. Це не для “мертвих”, як думають деякі. Це – для живих. Для тих, хто прийшов. Для тих, хто поруч. Для випадкового перехожого. Бо дати “за простибі” – це давня форма милостині. Це спосіб зробити добро в пам’ять про людину”, – додав Юліан Тимчук.

Чи варто відмовлятися від їжі на кладовищіСьогодні існує тенденція до засудження і скасовування не повністю зрозумілих традицій. Проте отець Юліан застерігає від надмірної критики.

“Традиції – це не просто звички. Це пам’ять, яку нам передали. І наше завдання – не лише критикувати, а й берегти, очищати від зайвого, якщо потрібно, і передавати далі – з покоління в покоління, як колись передали нам. І, мабуть, найважливіше – не засуджувати те, що має коріння”, – закликав він.

Також священник зауважив, що для деяких людей це просто “їжа на кладовищі”. Водночас для багатьох родин поминальні дні — це єдина можливість раз на рік зібратися всім разом у повному складі. Це час для молитви, згадок та відчуття того, що зв’язок із попередніми поколіннями не втрачений.

“Традиції можуть бути різними. Але якщо в них є пам’ять, молитва і милосердя – вони мають право на життя”, – підсумував отець Юліан.