Робота без мови, життя на мінімалку та три тисячі від уряду: як українських біженців приймають у Канаді

Канада – одна з країн, яка простягла руку допомоги українським біженцям після початку повномасштабного вторгнення Росії. Якщо раніше українцям було дуже складно виїхати в цю країну жити, то з 24 лютого минулого року будь-хто міг перетнути кордон і опинитися у країні кленового листа.

Українці розповіли, чим допомогла їм Канада, як вони змогли влаштуватися на роботу, зняти житло, з якими проблемами зіткнулися і чи збираються вони повертатися додому.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Віримо в перемогу та хочемо додому

З початком повномасштабного вторгнення Дарина Тригуб разом із рідними вирішила їхати до Канади.

“Справа в тому, що я ще раніше думала про здобуття другої вищої освіти саме в цій країні. Коли відкрилася програма CUAET для українців, я одразу вирішила їхати сюди з Польщі, де ми жили з перших днів після вторгнення”, – пояснює Дарина.

Вона розповідає, що Канада допомагає українцям як фінансово, так і з інформаційного та соціального погляду. Наприклад, після прильоту в аеропорт у деяких провінціях українців навіть можуть безкоштовно поселити в готель терміном на два тижні.

Можна самим знайти хостів – людей, які зможуть вас прийняти у себе. Щоправда, як зазначає Дарина, таких охочих за півтора року війни вже небагато.

“Мені дуже пощастило, тому що ми знайшли хостів, і вони взяли нас до себе безкоштовно пожити в Гамільтоні в Онтаріо на три місяці. Після цього ми стали орендувати цей будинок у них”, – каже дівчина.

Після приїзду українці можуть подати документи на одноразову федеральну допомогу в розмірі 3000 CAD ($2250).

Також у кожній провінції країни є свої програми. Наприклад, у провінції Онтаріо можна податися на допомогу 1000 CAD ($750). Але перш ніж видати гроші, ретельно перевірятимуть і вирішуватимуть, чи потрібно призначати таку допомогу кандидату.

Зараз сім’я Дарини із шести осіб живе в орендованому будинку, оплата на місяць становить 3300 CAD.

“Рік тому ми швидко знайшли роботу. Я працюю у фінтехкомпанії. Мої рідні працюють на заводах або фабриках. Мама, наприклад, працює на фабриці, де виготовляють печиво. Оплата мінімальна – 2500-3000 CAD. Тут мінімальна зарплата дає змогу нормально жити, але економно, тому потрібно вчити мову. Щоправда, зараз, кажуть, із роботою стало важче. Але влаштуватися у сферу клінінгу чи на фабрику можна завжди. Звичайно, для більш високооплачуваної роботи потрібна мова, Канада надає безкоштовні курси”, – розповідає Дарина.

З труднощів дівчина називає медичну сферу. “Один із членів нашої родини захворів, потрапили до лікарні і там чекали 12 годин у черзі. На МРТ потрапили лише через два місяці після призначення”, – каже українка.

Загальна медицина у Канаді безкоштовна. Робоча страховка може покривати навіть стоматологічні послуги.

“У Канаді мені подобається стабільність у всьому і те, як люди до всього ставляться з легкістю та позитивом. Але після життя в Польщі та Канаді ти ще більше розумієш, що найкраще вдома, в Україні. Нам хотілося б повернутися додому. Але зараз дуже складно сказати, коли це станеться. Ми віримо у найближчу Перемогу!” – підсумовує Дарина.

Написала резюме та рознесла по магазинах

Ще одна українка Олена в Канаді, в провінції Квебек, уже 14 місяців, виїхала туди зі своїм другом та донькою. Дівчинка ходить до канадської школи і їй там дуже подобається.

Олена розповідає, що донька провчилася у школі спочатку 10 днів і почалися канікули. Вона так засмутилася через це, що навіть плакала.

“Вона повернулася зі школи, а очі в неї червоні, заплакані. Я питаю її: “Що трапилося?” Вона відповіла: “Я не хочу залишати школу, я полюбила школу”. Я так здивувалася. Йшли ми до школи зі страхом, тому що не знаємо мову, але програма для емігрантів вибудувана так, що діти швидко звикають.

За словами українки, до 6-го класу навчання у канадській школі досить легке. “Дочка в 4-му класі вивчала матеріал з математики на рівні 2-3 класу української школи. Їм задають домашнє завдання в понеділок, яке перевірять тільки в п’ятницю. Якщо дитина виконала його – добре, не виконала – теж добре. У них інша система, дітей не навантажують, вони отримують задоволення від школи. Правда, з 6-го класу, кажуть, підхід вже змінюється, починаючи з дрес-коду. Вже будуть правила, завдання”, – каже Олена.

Одне з головних труднощів для українців – мова. У цій провінції говорять французькою, причому ще з місцевим акцентом. Це стає перешкодою для влаштування на роботу

Олена розповідає, що дуже переживала, що не зможе влаштуватися на роботу. “У нас у місті є хороша мігрантська організація. Вони допомагають знайти житло, одяг, школу, роботу. Ми разом написали резюме і його потрібно було роздати там, де ти хочеш влаштуватися на роботу. Я дуже боялася йти сама, оскільки не знаю мови. Мені допомогла знайома, вона сказала, що все це нормально, тут всі так шукають роботу. Навіть якщо тобі кілька разів відмовлять, то все одно це досвід.

Ми з нею пішли і роздали десять моїх резюме до магазинів. І відгукнулася власниця першого магазину, куди я передала резюме, неподалік нашого будинку. Я їй трохи розповіла про себе, і вже наступного дня вона надіслала мені смс, у якому написала, що чекає на мене”, – згадує Олена.

Тепер вона працює у цьому магазині. Власниця дуже терпляче ставиться до того, що Олена не завжди може висловити свою думку чужою мовою, вона підштовхує її не зупинятися, а намагатися говорити.

Канадці готові допомагати українцям

Олена розповідає, що в Канаді найбільше її вразили люди своїм ставленням та бажанням допомогти українцям.

“Якось ми разом з донькою пішли на пошту отримувати посилку, яка була досить важкою. Я захопила з собою скотч і там робила ручку, щоб донести посилку додому. Ззаду стояла жінка, яка звернулася до нас, сказала, як добре, що ми придумали ручку. Ми розмовляли з нею. Виявилося, що звати її Джоана, вона живе неподалік від нас. Жінка запропонувала підвезти нас, і тепер ми дружимо.

Вона завжди готова допомогти. Якщо йде дощ, вона телефонує і питає, чи не треба забрати доньку зі школи? Вона розмовляє повільно, повторює фрази, якщо я не розумію”, – каже Олена.

Багато сусідів по дому теж готові допомагати українцям, наприклад, поїхати до магазину

Для Канади, як і для Америки, дуже великий мінус, якщо в тебе немає автомобіля. Машини тут доступні. Якщо авто є, то вже вирішено проблему з поїздкою до магазину, школи, роботи. Олена поки що не має водійського посвідчення, тому вона не може їздити.Канадці допомагають і з житлом українцям“Багато канадців приймають у себе українців на кілька місяців, поки вони знайдуть житло. Але зняти житло тут складно, оскільки ми приїжджі, орендарі в цій країні дуже захищені законами і в разі чого власники житла можуть залишитися в збитку. Тому канадці стають поручителями, спілкуються з господарями квартир, надають навіть свої документи, тільки щоб ми могли орендувати житло. Ось нещодавно заходила жінка, яка шукала квартиру теж для українців, я поділилася з нею контактами, які у мене були. І вона одразу запропонувала свою допомогу, залишила номер телефону. Сказала, щоб ми не соромилися звертатися до неї”, – розповідає Олена.

Українка каже, що, попри всі труднощі, хоче залишитися в Канаді.

“Хочу залишитися заради майбутньої моєї доньки. Удома я б працювала на невелику зарплату, у вільний час поралася на городі, та ще всі ці новини про війну. А тут для нас більше можливостей. Мені здається, що тут ми будемо щасливіші. Хоча люди старшого віку хочуть повернутися в Україну. Вони чекають перемогу й одразу поїдуть”, – зазначає Олена.

На пошук роботи йде до шести місяців

Українка Анастасія Соловей приїхала до Канади у липні минулого року за спеціальною міграційною програмою CUAET, яку відкрили для українців після повномасштабного вторгнення РФ. Дівчина каже, що вирішила летіти на інший континент через небезпеку та нестабільну обстановку в Києві, де вона жила.

“У Канаді житло ніхто не надає, тому кожна людина має сама відповідати за те, де вона житиме. На початку війни канадці часто приймали у себе в будинках українських біженців, але наскільки я знаю, зараз просто немає вільних місць”, – каже Анастасія.

Вона опинилася у місті Калгарі провінції Альберта. Проблем із житлом не було, їй вдалося відразу зняти квартиру та оплачувати її щомісяця. Ціни були нормальними. Але за останній рік оренда подорожчала на 30%. Причому не лише у Калгарі, а по всій Канаді.

Спочатку Канада допомагає українцям. Кожному, хто приїхав, виплачують 3 тисячі CAD на дорослого та 1,5 тисячі CAD на дитину. Але не варто розраховувати, що цих грошей вистачить на все.

“У більшості провінцій є безкоштовні курси англійської мови. У Калгарі дають знижку на міський транспорт, басейни та інші міські розваги. Відразу варто оформити медичну страховку, вона покривається державою. Тож можна безкоштовно потрапити до дантиста та окуліста. Деякі медичні послуги можуть покриватися частково, але лікарі про це попередять”, – розповідає Анастасія.

Свою першу роботу дівчина знайшла у торговому центрі, щоб одразу здобути досвід та якийсь мінімальний дохід.

“Навіть із хорошою англійською тут більш ніж на $15 на годину розраховувати важко. Окрім українців, тут є багато людей з інших країн. Я не можу сказати, скільки часу займає пошук роботи, в деяких випадках від місяця до трьох. Часто запрошують на співбесіду, але вакансії не закривають. Або просто збирають резюме. Для тих, хто володіє англійською вільно, робота є, але її пошук може тривати й до шести місяців”, – пояснює Анастасія.

Повертатися до України Анастасія не планує. Але й залишатись у Канаді не хоче, мріє перебратися до США. Каже, що за останній рік їй доводилося їздити до Америки, і вона зрозуміла, що це та країна, де їй буде комфортно.

“Америка – це місце сили, навіть стрімкого зростання. Канада – зовсім інша. Тут добре жити із сім’єю. Тут чудова природа, дуже доброзичливі люди, але, напевно, вона не зовсім відповідає моїм потребам. Коли ти молодий і хочеш підкорювати вершини – Канада не завжди має такі можливості”, – вважає Анастасія.